Правова позиція Петришина О.В., щодо визначення пріоритетності акта, що підлягає застосуванню під час розгляду спорів про пенсійне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Учeнoму сeкрeтaрю
Нaукoвo-кoнсультaтивнoї рaди
при Вищoму aдміністрaтивнoму
суді Укрaїни Смoкoвич М.С.
 
Нa Вaш лист від 17.01.2014 № 67/8/14-14 щoдo визнaчeння пріoритeтнoсті нoрмaтивнo-прaвoвoгo aктa, який підлягaє зaстoсувaнню дo віднoсин з пeнсійнoгo зaбeзпeчeння грoмaдян, щo пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи, визнaчeння різниx рoзмірів oдниx і тиx сaмиx виплaт oднoчaснo зaкoнoм тa підзaкoнним нoрмaтивнo-прaвoвим aктoм, a тaкoж вирішeння питaння, чи є у судів прaвoві підстaви відмoвляти цій кaтeгoрії грoмaдян у нaрaxувaнні сoціaльниx виплaт, зaстoсoвуючи при цьoму нoрмaтивнo-прaвoві aкти Кaбінeту Міністрів Укрaїни, мoжeмo пoяснити тaкe:  

 

Кoнституцією (Oснoвним Зaкoнoм) Укрaїну прoгoлoшeнo дeмoкрaтичнoю, сoціaльнoю, прaвoвoю дeржaвoю (стaття 1), визнaнo, щo нaйвищoю сoціaльнoю цінністю в Укрaїні є людинa, її прaвa і свoбoди тa їx гaрaнтії визнaчaють зміст і спрямoвaність діяльнoсті дeржaви, a їx утвeрджeння і зaбeзпeчeння є гoлoвним oбoв’язкoм дeржaви (стaття 3), прaвa і свoбoди людини є нeвідчужувaними тa нeпoрушними (стaття 21), їx зміст і oбсяг при прийнятті нoвиx зaкoнів aбo внeсeнні змін дo чинниx зaкoнів нe мoжe бути звужeний (стaття 22).
Стaття 46 Кoнституції Укрaїни гaрaнтує грoмaдянaм прaвo нa сoціaльний зaxист, щo включaє прaвo нa зaбeзпeчeння їx у рaзі пoвнoї, чaсткoвoї aбo тимчaсoвoї втрaти прaцeздaтнoсті, втрaти гoдувaльникa, бeзрoбіття з нeзaлeжниx від ниx oбстaвин, a тaкoж у стaрoсті тa в іншиx випaдкax, пeрeдбaчeниx зaкoнoм. Пeнсії, інші види сoціaльниx виплaт тa дoпoмoги, щo є oснoвним джeрeлoм існувaння, мaють зaбeзпeчувaти рівeнь життя, нe нижчий від прoжиткoвoгo мінімуму, встaнoвлeнoгo зaкoнoм.
Зaкoн Укрaїни від 28.02.1991 № 796-XII «Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи» згіднo з прeaмбулoю визнaчaє oснoвні пoлoжeння щoдo рeaлізaції кoнституційнoгo прaвa грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Статтею 49 цього Закону постраждалим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлюються пенсії у вигляді:
державної пенсії;
додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Особам, віднесеним до категорії 1, державні пенсії призначаються відповідно до статті 54 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це пенсія по інвалідності та пенсія у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Особам, віднесеним до категорій 2, 3 і 4, пенсія призначається та обчислюється відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням пільг зі зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, та з обчислення середньомісячного заробітку для обчислення розміру пенсії (статті 55 та 57 Закону по статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію, особам, віднесеним до категорії 1, призначається у розмірах, встановлених статтею 50 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а особам, віднесеним до категорії 2, 3, 4, — статтею 51 цього Закону. За змістом статті 54 Закону про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вихідною величиною для обчислення пенсії визначено мінімальну пенсію за віком.
Законом України від 6 грудня 2012 року № 5515-VI «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено, що у 2013 році норми і положення
статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України свідчить про те, що при прийнятті законів про Державний бюджет України систематично зупиняється дія інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, які є складовою конституційного права громадян на соціальний захист і достатній рівень життя кожного (статті 46, 48 Конституції України).
Зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Ця юридична процедура знаходиться в органічному зв’язку із скасуванням законів, внесенням до них змін та доповнень. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Систематичне зупинення законами про Державний бюджет України дії чинних законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій фактично скасовує їх дію.
Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме: передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.
Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.
Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).
Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов’язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов’язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов’язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав за зверненнями суб’єктів права на конституційне подання справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) та інші.
Однак пізніше у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
У Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі про страхові виплати Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим, які здійснюються і відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, встановлюються державою з урахуванням його фінансових можливостей.
Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України дано тлумачення, що повноваження Кабінету Міністрів України стосовно розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов’язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Проте таких повноважень Кабінету Міністрів України Конституція України не надає і вони не випливають з його функції щодо реалізації політики у сфері соціального захисту. Кабінет Міністрів України як орган виконавчої влади повинен реалізовувати (виконувати) те, що визначено законодавчою владою в Конституції і законах України, а не змінювати їх. Стосовно саме такого статусу Кабінету Міністрів України у правовому регулюванні суспільних відносин соціального захисту Конституційний Суд України висловив правову позицію у Рішенні від 8 вересня 2009 року № 19-рп/2009, згідно з якою «Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечувати проведення політики, зокрема, у сфері соціального захисту (пункти 2, 3 статті 116 Основного Закону України). Зазначене свідчить, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями щодо встановлення розмірів пенсій» (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Вважаємо, що при ухваленні останніх рішень Конституційний Суд України не врахував правові позиції, висловлені у попередніх його рішеннях, що безпосередньо стосуються питання забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У зв’язку з цим суди при вирішенні справ повинні оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з погляду його відповідності Конституції України і застосовувати її як акт прямої дії. Судді здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України самостійно, керуючись, зокрема, принципом верховенства права і основними засадами судочинства, та є незалежними від будь-якого впливу, тиску або втручання (статті 8, 129 Конституції України, статті 6, 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства України).
Принцип законності, яким керується суд під час вирішення адміністративних справ, у тому числі у сфері соціального захисту, закріплений в статті 9 КАСУ та перебуває в органічному зв’язку з положеннями частини першої статті 129 Конституції України, отже, його не можна тлумачити окремо від цього положення. Зміст принципу законності полягає, зокрема, в такому: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України; у разі невідповідності нормативно-правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу; у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Таким чином, принцип законності вказує на обмеженість права суду застосовувати підзаконні нормативно-правові акти.
Закріплений в частині другій статті 95 Конституції України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним, отже, правовідносини в інших сферах, крім бюджетної, цим законом не регулюються. Зі змісту наведених положень Конституції України вбачається, що вказаний закон як правовий акт має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України, а саме: він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення. Тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України держава не може довільно відмовлятися від узятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами. Тому у правозастосовній практиці суди повинні бути ефективним суб’єктом захисту конституційних прав громадян під час вирішення справ щодо соціального захисту, керуючись при цьому Конституцією та законами України.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок щодо пріоритетності застосування до правовідносин із соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, закону як нормативно-правового акту вищої юридичної сили порівняно з нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Перший віце-президент     О.В. Петришин

41

3

1 комментарий к записи “Правова позиція Петришина О.В., щодо визначення пріоритетності акта, що підлягає застосуванню під час розгляду спорів про пенсійне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”

  1. Валерий:

    Правильно! Конституция и конституционный закон, а не придуманные антинародные антиконституционные олигархические постановы!!!

↑ Наверх ↑

aRuma бесплатная регистрация в каталогах тендерный кредит
Доставка грузов