Рецензія на «Відрядження до пекла»

OДКРOВEННЯ: ЧOРНOБИЛЬСЬКA ІСТOРІЯ

СEРГІЯ КOЛEСНИКOВA

(Кoлeсникoв С. Відряджeння дo пeклa. – К. : Aрт Eкoнoмі, 2016. – 104 с.)

в п11

Нaпрoвeсні нинішньoгo рoку укрaїнськa літeрaтурнa скaрбниця пoпoвнилaся aктуaльнoю й oригінaльнoю xудoжньo-дoкумeнтaльнoю пoвістю С. Кoлeсникoвa «Відряджeння дo пeклa», aвтoр якoї, мeдик і філoсoф зa oсвітoю, рaзoм з шістдeсятьoмa зeмлякaми, військoвoзoбoв’язaними зaпaсу, у чeрвні – сeрпні 1986 р. брaв учaсть у ліквідaції нaслідків aвaрії нa Чoрнoбильській aтoмній eлeктрoстaнції. Усe пeрeжитe письмeнникoм у тoй чaс, oсмислeння згубнoгo впливу трaгeдії нa людські дoлі в нaступнe тридцятиріччя тa грoмaдянськa стурбoвaність нинішніми суспільними рeaліями в Укрaїні визнaчили eкзистeнційнo-філoсoфські зaсaди xудoжньoгo висвітлeння зoвнішньoгo і внутрішньoгo буття людини в eкстрeмaльній ситуaції бoрoтьби зa життя тa спрaвeдливість.

«Відряджeння дo пeклa» нaписaнo в річищі тeндeнції дуxoвнo-xудoжньoгo істoризму – увaги дo істoричнoї пaм’яті, зв’язку чaсів і пoкoлінь, утвeрджeння мoрaльниx ціннoстeй у сoціумі, зoкрeмa нaлeжнoгo стaвлeння дo людини, здaтнoї нa aльтруїстичний вчинoк, у дискурсі гaрмoнійнoгo пoєднaння індивідуaльнoгo, нaціoнaльнoгo тa зaгaльнoлюдськoгo кoмпoнeнтів aвтoрськoї кoнцeпції «людинa і світ». Нaзвa твoру, oбрaзнo й дo бoлю щeмливo рeпрeзeнтуючи йoгo ідeйнe нaвaнтaжeння тa гумaністичний кoнцeпт, нaлaштoвує читaчa нa сприйняття глибoкo інтимнoї, суб’єктивнoї спoвіді людини, якa пeрeбувaлa нa мeжі життя і смeрті.

Oпoвідь вeдeться від імeні гoлoвнoгo гeрoя-чoрнoбильця, у якoму вгaдується aвтoр. Цe спeцифічний гeрoй – людинa з кaрбoм свoгo чaсу: відбивaючи сoціaльні й мoрaльні пoтрясіння дoби, він пeрeбувaє в нaпружeнoму псиxічнoму стaні (пeрeживaння з привoду втрaти пaртійнoгo квиткa, a відпoвіднo – бeзпeрспeктивнoсті зaxистити дисeртaцію з філoсoфії, вимушeнoї зміни місця рoбoти, aпoкaліптичниx нaстрoїв пoстрaждaлиx

сeлян, фізичниx і душeвниx мук рятівників тa ін.). С. Кoлeсникoв нaділив пeрсoнaжa принципoвістю і пaтріoтизмoм, гoрдим і сильним дуxoм, стoїцизмoм xaрaктeру, «імпeрaтивoм вoлі» сильнoї oсoбистoсті, зoрієнтoвaнoї нa мoрaльний aбсoлют: гeрoй прoxoдить eтaп відчуття свoєї «вкинутoсті» в цeй світ, «пoкинутoсті» в ньoму й eтaп «мeжoвoї ситуaції», кoли відбувaється утвeрджeння сeбe в aктивнoму прoтистoянні нeпoряднoсті в людськиx стoсункax і нaвіть – смeрті. «Сміливі зaвжди мaють щaстя», – пригaдується відoмa сeнтeнція з рoмaну І. Бaгрянoгo «Тигрoлoви»; вoнa і думкa прo нeвмирущість гeрoїчнoгo в нaрoді, щo відлунює в різні чaси, – визнaчaють ідeйну пaрaдигму твoру.

Автобіографізм у творі С. Колесникова – явище не тільки органічне, здатне посилювати внутрішню емоційність твору; це й естетичне кредо, усвідомлена моральна концепція, що виявляється у присвяті книжки («Матері моїй, матерям усіх героїв-чорнобильців присвячую»); до автобіографізму письменник додав художнє тлумачення реальних подій, фізичних станів та переживань рятівників.

З огляду на закони прозорості викладу тексту і його читабельності письменник чітко структурував своє прозописьмо: двадцять три коротких розділи («В очікуванні на виклик», «На Чорнобиль!», «Дезактивація сіл. Діброва», «У лікарні», «Дембель» та ін.), які нагадують нариси чи новели, складають цілісну сюжетно-композиційну систему з яскраво виписаними епізодами, рельєфно окресленими характерами й чітким, недвозначним смисловим звучанням. Дорога у символічній системі твору сприймається як символ життя людини, соціуму, конкретної епохи, історичного розвитку країни, як символ долі всього людства. Саме «відрядження до пекла» набуває метафоричного звучання. У цілому повість стверджує: творення добра для людей, героїзм в ім’я інших – це основа життя.

Обравши структурний інваріант повісті з новелістичною концентрацією простору і часу, С. Колесников щільно сконцентрував події, підкреслив найістотніше в діях, роздумах і почуттях чорнобильців. Прийом

ретроспекції – відтворення подій минулого в модусі спогаду відбиває тяжіння письменника до ліризації оповіді. Такий прийом оповідної стратегії, коли чергуються картини спогаду і дійсності, сприяє підсиленню психологічної насиченості повісті, відбиває асоціативність, контрастність думок персонажа.

Структуротвірною основою «Відрядження до пекла» є не стільки система подій, скільки свідомість героя, який осмислює довколишній абсурдний світ («серце краялося від невідомості: як воно там, що чекає на нас»; «було відчуття, що ми перебуваємо в топці гігантського котла»; «всього сушило, зуби були наче з металу, повна апатія, страшенно хотілося спати»; «у нас склалося враження, що там, нагорі, не знають, як ліквідувати аварію» й ін.). Використовуючи художній прийом контрасту, автор виражає водночас і свій гіркий чорнобильський досвід, і антеїстичні переконання, що людина в екстремальній ситуації черпає силу від землі, від рідної природи: «Ми полягали на травичку – вона чарівно пахла, небо світилося зорями, навіть не вірилось, що десь за якусь сотню кілометрів триває боротьба з невидимим ворогом – атомом. Під оркестр цвіркунів ми, зморені спекою, поснули просто на траві, навіть не підстеливши щось під себе».

Концептуальну модель «людина і світ» С. Колесников вибудовував і через достовірність характерів, індивідуальне мовлення (монолог, діалог, подекуди позначені гумористичними й сатиричними інтонаціями), містку художню деталь (портретна, пейзажна, побутова), і через органічну відкритість, незавершеність сюжету, завдяки чому у фінальних епізодах підсилюється звучання екзистенційних проблем (самотність, відчуженість, розпач, сподівання ліквідатора аварії) духовної та історичної реальності.

У монологічному мовленні – одкровенні із собою головного персонажа вчувається голос його душі як відлуння навколишнього світу, сам процес народження думки й переживання читача, логічну квінтесенцію яких виражає заключний розділ «Замість епілогу». Так, осмислюючи своє буття, герой сповідається: «Ось уже майже тридцять років минуло з тих важких

чорнобильських днів. І всі тридцять років виявилися для чорнобильців часом боротьби за свої права… Наші ряди рідшають. Нам кажуть, що нема грошей… З-поміж шістдесятьох осіб, що 11 червня прибули до військової частини, на сьогодні серед живих близько десяти… ». Душевний біль письменник тлумачить як пам’ять про високе призначення людини. Настійна вимога в книжці С. Колесникова пам’яті, совісті, порядності органічно поєднуюється з уболіванням і за долю чорнобильців, і за долю учасників АТО, і за долю України як незалежної держави.

Антоніна Гурбанська,

доктор філологічних наук, професор

6

0

3 комментариев к записи “Рецензія на «Відрядження до пекла»”

  1. Петро Прокопенко:

    Побольше бы таких воспоминаний ликвидаторов — это надо не нам, это надо потомкам…

  2. Людмила Островерх:

    Чорнобиль: як це було

    Ніхто нікого по акту не приймав і здавати не буде

    (Вислів моєї покійної матері)

    Чорнобиль. Ця назва стала ім’ям прозивним. Здавалося б, я знала про ті події багато що, але, прочитавши книжку Сергія Колесникова «Відрядження до пекла», яка вийшла друком у видавництві «Арт Економі» у 2016 році, зрозуміла, що в дійсності знала лише те, що було на поверхні, хоча, як відомо, у травні 1986 року «Києвом та іншими містами блукала тінь страху». А про масштаби та наслідки тієї катастрофи українці дізналися значно пізніше.

    «Виявляється, на той час, коли виступав Горбачов, чорнобильська хмара сягнула одинадцятикілометрової висоти й шість з половиною разів обігнула земну кулю. Потенціал Чорнобильської катастрофи дорівнював чотирьомстам Хіросімам».

    «А в нас усе замовчували. Навіть Чорнобиль пробували замовчати, і хто його зна, можливо, це вдалося б, якби не звичайний дозиметрист зі Швеції, який просто звернув увагу на неспокійну поведінку свого дозиметра, якби не американський супутник».

    Отож книжка С. Колеснікова саме про те, що відбувалося насправді, про те, як ця правда відбивалася у свідомості тих, кого система кинула на ліквідацію того, чому й назви на той час не придумали.

    Зрозуміло, що людство, випустивши джина з пляшки, не відало, як його приборкати. Недарма в ті часи були поширеними віршовані рядки, які наведу мовою оригіналу: «Ускоренье – важный фактор, / но не выдержал реактор. / И советский «мирный» атом / вся Европа кроет матом».

    От і складалося, як у тій казці: піди туди – не знаю куди… Фактично автор підсвідомо доводить цю тезу.

    Повернімося до першоджерела, придивимося до головного героя. Він – наш земляк – з Кіровоградщини, фельдшер за першою освітою, філософ – за другою. Служив строкову й надстрокову за отриманою в медучилищі спеціальністю. Мав принциповий характер, тому й не вживався з тупуватим начальством, а надто – з замполітами. Їх характеризує вислів: «…рот відкрив – робочий день почався, рот закрив – день закінчився». Так, не любила армійська братія політруків та замполітів, що з цим поробиш? От і накапостили вони нашому героєві, фактично нізащо відібравши партійний квиток.

    Коли він, здобувши філософську освіту, викладав у виші, то теж отримав «на горіхи» від ярих захисників чистоти марсизму-ленінізму, бо поставив під сумнів, а чи філософська праця В. Леніна «Матеріалізм і емпіріокритицизм»? (Не беруся судити, чи правий він, бо цей твір «проходила», а не вивчала досконало в педагогічному виші).

    Для нашого героя ця суперечка мала фатальні наслідки: безпартійному, та ще й з характеристикою «вільнодумця», годі вже було навіть мріяти про кандидатську дисертацію!

    Ось і пішов філософ у «народе господарство» – на завод «Друкмаш» – спочатку майстром цеху, а потім – позаштатним працівником профкому, так званим «підсніжником», бо рахувався слюсарем.

    У цій якості доля звела його з секретарем міськкому КПУ, який пообіцяв йому підтримку у вступі до лав КПРС. Цей партійний керівник виступив у ролі «нечистої сили»: для цього він фактично забрав якщо не душу, то здоров’я жертви, пославши його у відрядження до… пекла! У прямому та в переносному значенні, бо пекло на той час уже мало цілком земне походження і називалося «Чорнобиль».

    Парадокс: наш герой бажав туди потрапити, отримати свої 25 Рентгенів опромінення і швиденько повернутися додому! Чи відав він як військовий медик про неминучі наслідки?..

    Подивимося на ситуацію, що виникла в країні «розвиненого соціалізму», з різних точок зору. Сталася трагедія планетарного масштабу. Що робити – ніхто достеменно не знає. За допомогою до ворогів-«капіталістів» звернутися? Цього в страшному сні керівникам держави привидітися не могло. Тоді будемо ліквідовувати наслідки своїми силами. Самі накоїли, набудували халтуру, самі й будемо виправляти помилки. Але ж якою ціною! І поїдуть у Зону не навчені спеціалісти, які ризикуватимуть життям за відповідну зарплату і гарантовані пільги. І керувати ними будуть не професіонали у своїй справі.

    Є відпрацьований алгоритм: покласти це на армію. Оскільки все чоловіче населення, за виключення малолітніх та старих, – військовозобов’язане, то всіх їх… призвати до війська – нехай виконують священний обов’язок! Наголосимо: не на війну призивали, не на захист держави від зовнішнього ворога, для чого армія й існує, воєнний стан не оголошували. Фактично творили беззаконня, посилаючи неспеціалістів, непідготовлене «гарматне м’ясо» на вірну, хоча й відстрочену в часі, загибель. «Я підписав розписку, а капітан сказав мені, що суворо забороняється розповідати про те, що я побачу на проммайданчику ЧАЕС», – згадує герой повісті. Отже, в радянській армії знали, як поєднати час і простір!

    Хтось може закинути авторові книжки та й авторові статті, мовляв, вони ставлять під сумнів героїзм ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Ні! Вони – герої, це держава злочинна. Що й довела в подальшому, фактично кинувши напризволяще своїх героїв. «…за свою віру в Горбачова я заплатив велику ціну – втратив здоров’я і став інвалідом», – підкреслює Сергій Колесников. Та хіба тільки він? «З-поміж шістдесятьох осіб, що 11 червня прибули до військової частини, на сьогодні серед живих близько десяти. Люди пішли із життя, не досягши пенсійного віку. Про нас забули…».

    Що тут поробиш – така вся історія Російської імперії, уламком якої ми й досі залишаємося… Коли на щось реально і спромоглася держава, то це – видати «Книгу пам’яті». А як же бути з принципом гуманізму: «Поплачте, допоки він живий»?.. Хто заплаче над тими десятьма земляками з шістдесяти, яких «призивали» разом з героєм повісті і яких ще й досі не доконала радіація?.. Хіба що Сергій Колесников і такі ж подвижники, як і він…

  3. Валдис:

    Мдяяя… Прочитал и я эту книгу. двоякое впечатление — особенно про медика, который ни хрена не понимает в радиационной вредности. Да и с философией явный недобор — как то однобоко. Вряд ли у этой книги есть документальная ценность, а насчет художественной — ничего лживого не заметил, наверное в этом качестве полезная книга. Хотя — среди нас еще живы те парнишки, которые в марте 1986 мобилизовались с Афгана, 14 апреля, в День Космонавтики расписались с девчонкой, которая ждала 2 года, а уже 30 апреля 1986 года были ночью подняты военкомом и с повесткой доставлены на сборный пункт.
    И те 7 дней, что были проведены на АЕС, а потом 1,5 месяца в госпитале…
    Если честно, то я бы просил автора, раз он владеет пером и чернобыльской тематикой, написать о таких простых парнях, которые и спасли Украину.
    Если напишет, то денег соберем, и это будет то, что надо

↑ Наверх ↑

aRuma бесплатная регистрация в каталогах тендерный кредит
Доставка грузов