Центр виктимизации Чернобыльской катастрофы сообщает:

28 апреля 2020 года должно состояться судебное рассмотрение образцового дела № 520/12609/19 по иску поданному Центром (интересы чернобыльца представляет голова Центра Игорь Бургас) к Главному управлению Пенсионного фонда Украины в Харьковской области. Аналогичные иски подали несколько сотен инвалидов ЧАЕС в Харьковской, Полтавской, Киевской областях.

Центр подготовил данный иск инвалида ЧАЕС и войны 2 группы, который принимал участие в ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы как военнообязанный во время прохождения специальных учебных военных сборов, вследствие чего частично утратил работоспособность и стал лицом с инвалидностью.

Центр считает,

Центр считает, что после принятия Конституционным судом Украины решения № 1- р(ІІ)/2019 от 25.04.2019 года за конституционными жалобами Скрипки А.В. и Бобыля А.Я.  о несоответствии Конституции Украины (конституционности) положений части третьей статьи 59 Закона Украины «О статусе и социальной защите граждан, которые пострадали вследствие Чернобыльской катастрофы» у ликвидаторов Чернобыльской катастрофы возникло право получать пенсию по инвалидности в размере рассчитанном по формуле:

Пенсия = % потери трудоспособности Х 5 размеров минимальной зарплаты, что состоянием на момент подачи иска для 80 % потери трудоспособности составляло 17747,20 гривен.

Состоянием на сегодняшний день размер пенсии по инвалидности (без дополнительной пенсии, надбавок, компенсаций!) должен быть не менее 80% х 5 х 4723 = 18892 гривен.

Центр аргументировано считает, что пенсии по инвалидности, рассчитанные по желанию ликвидаторов по ч. 3 статьи 59 Закона 796, не подлежат ограничению максимальным размером. Действия ответчика, ограничивающие пенсии по ч. 3 статьи 59 Закона 796 на основании постановления КМУ № 1210, незаконны, так как при наличии прямой нормы закона, ответчик применяет подзаконный акт.

Этот вопрос, о возможности ограничения пенсий военнослужащих, выполнивших свой долг перед Украиной, неоднократно рассматривался Конституционным Судом Украины (например, решения № 5-рп/2002 от 20.03.2002 г., № 7-рп/2004 от 17.03.2004 г.).

На момент подачи иска последним по этой теме было Решение Конституционного Суда Украины № 7-рп/2016 от 20.12.2016 г., который в очередной раз подтвердил:

  1. Решая вопрос, поднятый в конституционном представлении, Конституционный Суд Украины выходит с такого.

2.1.        Украина провозглашена суверенным и независимым, демократическим, социальным, правовым государством, суверенитет которой распространяется на всю ее территорию (статья 1, часть первая статье 2 Конституции Украины).

В Украине признается и действует принцип верховенства права; Конституция Украины имеет наивысшую юридическую силу; законы и другие нормативно-правовые акты принимаются на основе Конституции Украины и должны отвечать ей; нормы Конституции Украины являются нормами прямого действия; органы государственной власти и органы местного самоуправления, их должностные лица обязаны действовать лишь на основании, в пределах полномочий и способом, которые предусмотрены Конституцией и законами Украины (статья 8, часть вторая статьи 19 Основного Закона Украины).

Защита суверенитета и территориальной целостности Украины, обеспечение ее экономической и информационной безопасности являются важнейшими функциями государства, делом всего Украинского народа; оборона Украины, защита ее суверенитета, территориальной целостности и неприкосновенности полагаются на Вооруженные Силы Украины; государство обеспечивает социальную защиту граждан Украины, которые находятся на службе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, а также членов их семей (части первая, друга, пята статьи 17 Основного Закона Украины).

2.2.        Конституционный Суд Украины отмечает, что обеспечение государством социальной защиты граждан Украины, которые находятся на службе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, а также членов их семьи закреплены в части пятой статье 17 раздела І «Общие принципы»  Конституции Украины, который определяет такие основы конституционного порядка в Украине, как, в частности, суверенитет, территориальная целостность и неприкосновенность Украины, защита которых полагается на Вооруженные Силы Украины и другие военные формирования.

 Согласно статье 156 Основного Закона Украины законопроект о внесении изменений в раздел І «Общие принципы» подается в Верховную Раду Украины Президентом Украины или не менее чем двумя третями от конституционного состава Верховной Рады Украины и, при условии его принятия не менее чем двумя третями от конституционного состава Верховной Рады Украины, утверждается всеукраинским референдумом, который назначается Президентом Украины.

Особая конституционная процедура внесения изменений в раздел І «Общие принципы» Конституции Украины обусловлена спецификой предмета  его регулирование – основы конституционного порядка в Украине – в частности необходимостью обеспечения национальной безопасности и обороны Украины, потребностями защиты государственного суверенитета и территориальной целостности Украины как суверенного и независимого, демократического, социального и правового государства.

Указанное является основанием для вывода, что лица, которые находятся на службе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, созданных согласно законов Украины, а также члены их семей имеют специальный статус и особые условия социальной защиты.

Конституционный Суд Украины неоднократно рассматривал вопрос, связанные с реализацией права на социальную защиту, и сформулировал правовую позицию, согласно которой в Конституции Украины выделяются определенные категории граждан Украины, которые нуждаются в дополнительных гарантиях социальной защиты со стороны государства; к ним, в частности, принадлежат граждане, которые согласно статье 17 Конституции Украины находятся на службе, в том числе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, органах, которые обеспечивают суверенитет и территориальную целостность, ее экономическую и информационную безопасность (решение от 20 марта 2002 года № 5-рп/2002, от 17 марта 2004 года № 7-рп/2004).

Организационно-правовые и экономические меры, направленные на обеспечение надлежащей социальной защиты граждан Украины, которые находятся на службе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, а также членов их семей, связаны не с потерей трудоспособности, безработицей или отсутствием достаточных средств для существования (статья 46 Конституции Украины), а особенностью выполняемых ими обязанностей относительно обеспечения одной из самых важных функций государства – защиты суверенитета, территориальной целостности Украины (часть первая статье 17 Основного Закона Украины).

Конституционный Суд Украины отмечал, что необходимость дополнительных гарантий социальной защищенности этой категории граждан как во время прохождения службы, так и после ее истечения обусловленная, в частности, тем, что служба в Вооруженных Силах Украины, других военных формированиях и правоохранительных органах государства, связана с риском для жизни и здоровья, повышенными требованиями к дисциплины, профессиональной пригодности, профессиональных, физических, волевых и других качеств (абзац второй пункту 3 мотивировочной части Решения от 20 марта 2002 года № 5-рп/2002, абзац четвертый пункта 3 мотивировочной части Решения от 17 марта 2004 года № 7-рп/2004).

Конституционный Суд Украины считает, что нормы-принципы части пятой статьи 17 Конституции Украины относительно обеспечения государством социальной защиты граждан Украины, которые находятся на службе в Вооруженных Силах Украины и в других военных формированиях, а также членов их семей являются приоритетными и имеют безусловный характер. То есть меры, направленные на обеспечение государством социальной защиты указанной категории лиц, в связи, в частности, с экономической целесообразностью, социально-экономическими обстоятельствами,  не могут быть упразднены или сужены».

 

Говоря проще, если пенсии граждан Украины, выплачиваемые на основании статьи 46 Конституции Украины, могут быть ограничены в связи с экономической целесообразностью, социально-экономическими обстоятельствами, или даже вообще  упразднены или сужены, то пенсии военнослужащих не могут быть ограничены, упразднены или сужены, пока Верховной радой Украины не внесены изменения в статью 17 Конституции Украины.

Мы открыли утром сего дня Конституцию Украины – никаких изменений в этой части: статья 17 на месте, в том же объеме, как и на момент подачи иска.

Может ли Верховный Суд 28.04.2020 года повторить фокус, который уже проделала иная судебная коллегия по образцовому делу № 520/1972/19, в упор не разглядев основное исковое требование?

Конечно может, тем более что муж судьи-докладчика Верховного Суда Таций Ларисы Васильевны, судья Харьковского окружного административного суда Егупенко Владислав Вадимович, один из немногих судей, которые не остановили производство на время рассмотрения в Верховном Суде образцового дела, отказал по идентичному иску.

Не приводим это решение суда полностью, так как на 10 страницах судья извращается в фарисействе (желающие могут найти его в реестре: дело № 520/10829/19), приведем только самое главное, цитата:

«Відносно позовних вимог в частині зобов’язання відповідача нараховувати та виплачувати належну позивачу пенсію без обмежень та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суми протиправно не сплаченої частини пенсії з 26 квітня 2019 року в розмірі 56406,62 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами  влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом  Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин суд у даній справі, виконуючи завдання адміністративного судочинства в порядку ст.2 КАС України, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача, як суб’єкта владних повноважень, поза межами перевірки за названими критеріями згідно вищезазначеної статті, тобто суд не повноважний щодо вчинення дій по зобов’язанню відповідача визначити розмір належної позивачу пенсії.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів;.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб’єктом владних повноважень – відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ “Аскоп-Україна” до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що “спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення”.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Згідно з вимогами ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відносно тверджень представника відповідача, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року №543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», відповідачем з 01.07.2019 року в межах наданих повноважень, позивачу здійснено перерахунок та нарахування пенсії, судом встановлено наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року № 543 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 01.07.2019 року, абзац перший пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. N 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (Офіційний вісник України, 2011 р., N 92, ст. 3343; 2017 р., N 94, ст. 2841), викладено в такій редакції: “9-1. За бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов’язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою:”

Суд зазначає, що вказаною Поставою Кабінету Міністрів України абзац перший пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи приведено у відповідність до положень частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Факт набуття чинності вказаною постановою 01.07.2019 року жодним чином не впливає на законодавчо визначене право позивача на отримання з 25.04.2019 року пенсії, обчисленої з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року на підставі частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що, оскільки з 25.04.2019 року виникли підстави для перерахунку пенсії позивача у відповідності до вимог ч. 3 статті 59 Зaкoну Укрaїни “Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи”, з метою належного та повного захисту прав позивача належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов’язання відповідача здійснити за період з 25.04.2019 року по 01.07.2019 року перерахунок та виплату Дяченко О.М. державної (основної) пенсії по інвалідності відповідно до ч.3 ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчислюючи розмір грошового забезпечення для нарахування пенсії з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та здійснити відповідні нарахування та виплату за вказаний період.

При цьому, суд зауважує, що позивачем заявлено позовні вимоги про нарахування позивачу пенсії за формулою, визначеною позивачем на власний розсуд, яка не передбачена Законом №796-ХІІ та Порядком №1210, відповідно, позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії позивача за алгоритмом, що не відповідає приписам чинного законодавства, є втручанням у право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, спрямовані на визначення судом іншого, ніж передбачено законодавством, порядку виконання даного рішення суду та не підлягають задоволенню».

 

Как видим – юридический бред, за уши притянуты абсолютно левые судебные дела, какой-то детский лепет про дискрецию, будто бы у Пенсионного фонда Украины есть право выбирать между статьями 17 и 46  Конституции Украины, и самое главное – ни слова про Решение Конституционного Суда Украины было № 7-рп/2016 от 20.12.2016 г.

 

Тот же фокус не замечать исковых требований и подменять их всякой …

 

И самое печальное, глава Харьковского окружного административного суда, Ольга Владимировна Панченко, в 2018 – 2019 годах не боящаяся принимать справедливые решения по прямому действию нормы закона, чьи решения в пользу ликвидаторов оставлял в силе Второй апелляционный административный суд, резко поменяла свою позицию, и теперь несет такой же бред.

Посмотри дело 520/11646/19, решенное ею по идентичному иску 23.12.2019 г.:

 

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати належну позивачу пенсію без обмежень в розмірі 17747,20 грн. та стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області суми протиправно не сплаченої частини пенсії з 26 квітня 2019 року в розмірі 59300,66 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин суд у даній справі, виконуючи завдання адміністративного судочинства в порядку ст.2 КАС України, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) відповідача, як суб`єкта владних повноважень, поза межами перевірки за названими критеріями згідно вищезазначеної статті, тобто суд не повноважний щодо вчинення дій по зобов`язанню відповідача визначити розмір належної позивачу пенсії.

Суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб`єктом владних повноважень – відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 року у справі за позовом ТОВ “Аскоп-Україна” до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що “спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення”.

Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Засіб захисту, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Згідно з вимогами ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відносно тверджень представника відповідача, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року №543 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, відповідачем з 01.07.2019 року в межах наданих повноважень, позивачу здійснено перерахунок та нарахування пенсії, судом встановлено наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2019 року №543 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, яка набрала чинності 01.07.2019 року, абзац перший пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (Офіційний вісник України, 2011 р., №92, ст.3343; 2017 р., №94, ст.2841), викладено в такій редакції: “9-1. За бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою.”

Суд зазначає, що вказаною Поставою Кабінету Міністрів України абзац перший пункту 9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи приведено у відповідність до положень частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Факт набуття чинності вказаною постановою 01.07.2019 року жодним чином не впливає на законодавчо визначене право позивача на отримання з 25.04.2019 року пенсії, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року на підставі частини третьої статті 59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

З урахуванням вищевикладеного суд доходить висновку про те, що, оскільки, з 25.04.2019 року виникли підстави для перерахунку пенсії позивача у відповідності до вимог ч.3 статті 59 Зaкoну Укрaїни “Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи”, з метою належного та повного захисту прав позивача належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов`язання відповідача здійснити за період з 25.04.2019 року по 01.07.2019 року перерахунок та виплату позивачу державної (основної) пенсії по інвалідності відповідно до ч.3 ст.59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, обчислюючи розмір грошового забезпечення для нарахування пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року та здійснити відповідні нарахування та виплату за вказаний період.

При цьому, суд зауважує, що позивачем заявлено позовні вимоги про нарахування позивачу пенсії за формулою, визначеною позивачем на власний розсуд, яка не передбачена Законом №796-ХІІ та Порядком №1210, відповідно, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача здійснювати перерахунок пенсії позивача за алгоритмом, що не відповідає приписам чинного законодавства, є втручанням у право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, спрямовані на визначення судом іншого, ніж передбачено законодавством, порядку виконання даного рішення суду та не підлягають задоволенню».

Практически один в один повторяет решение мужа госпожи Таций, что не может не вызывать определенных мыслей. Так и хочется спросить: «Ольга Владимировна, почему Вы отказались от своей позиции, неоднократно поддержанной апелляционным судом?»

 

Справка: Ольга Владимировна Панченко в 2019 годах принимала  замечательные решения, которые утверждал апелляционный суд.

Например в деле № 520/946/19 от 04.03.2019 года она решила, цитата:

«ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Індустріального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Харкова про визнання дій та рішення протиправними, скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №6 від 09.01.2019 року Індустріального обєднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про відмову ОСОБА_1 у переході з пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби, відповідно до ст. 59 ч. З Закону України “Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як норми прямої дії, та ст.3 п. г) Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, обчислення якої провівши з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня кожного відповідного року.

Зобовязати Індустріальне обєднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова (61082, м.Харків, пр. Московський, буд.198/3, код ЄДРПОУ 41248021) перевести ОСОБА_1 (61171, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 04.01.2019 року на підставі заяви від 04.01.2019 року на пенсію на рівні з військовослужбовцями строкової служби відповідно до ст. 59 ч. З Закону України “Про статус та соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, як норми прямої дії, та ст. 3 п. г) Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та провести обчислення його державної (основної) пенсії виключно з п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, з урахуванням відсотку втрати працездатності, в даний час – 80%, за формулою: п’ятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року і кожного наступного відповідного року, помножений на існуючий відповідний відсоток втрати працездатності, без врахування інших положень Закону України №796 – XII та положень постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, без застосування понижуючих коефіцієнтів, інших формул чи розрахунків, а також проводити відповідні виплати без обмеження граничного (максимального) розміру пенсії».

И это великолепнейшее решение оставил в силе Второй апелляционный административный суд 03.07.2019 года.

Аналогичные решения, которые набрали законной силы Панченко О.В.  принимала 24.06.2019 года по делу № 520/4936/19, 29.07.2019 года по делу № 520/6178/19, 29.07.2019 года по делу № 520/6341/19, 04.09.2019 года по делу № 520/6156/19 и т.д.

 

(продолжение следует)

↑ Наверх ↑

aRuma бесплатная регистрация в каталогах тендерный кредит
Доставка грузов