До чорнобильців ставилися, фактично як до кримінальних злочинців – Євген Захаров

До чорнобильців ставилися, фактично як до кримінальних злочинців - Євген Захаров
“Якщo зa пoпeрeдньoї влaди, в пeріoд 2005-2009 рoків, ми xaрaктeризувaли пoлітику влaди у сфeрі прaв людини як нeсистeмну, xaoтичну тa нeeфeктивну, aлe всe-тaки відзнaчaли пeвні пoзитивні дії, тo зa oстaнні двa рoки ми мaємo кoнстaтувaти, щo прaвa людини нe є пріoритeтoм нинішньoї влaди. І вoнa фaктичнo нe стaвить цe питaння нa пoрядoк денний”, – сказав на прес-конференції у вівторок в агентстві “Інтерфакс-Україна” голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров, представляючи щорічну доповідь правозахисних організацій “Права людини в Україні” за підсумками 2011 року.
Правозахисники виділяють чотири основні тенденції у погіршенні ситуації з правами людини в країні: падіння рівня життя, зростання бідності та соціальної нерівності населення; докорінна зміна державної політики щодо соціальних виплат; тиск на судову владу і фактично ліквідація її незалежності; жорстокість кримінально-правової політики.
“Сьогодні 25% українців вважають себе бідними, але якщо застосовувати стандарти ООН, то у нас бідними є 80% населення”, – зазначив Є.Захаров.
“Відбулася велика кількість протестів. А ставлення влади до протестувальників було ганебним. Такого принизливого презирства до людей, яке влада демонструвала щодо протестувальників, не було за всі 20 років незалежності. До чорнобильців ставилися, фактично як до кримінальних злочинців, за ними стежили, затримували їх безпідставно і незаконно, порушували вигадані кримінальні справи. І ми точно знаємо, що все це робилося за прямою вказівкою згори. Зазначу, що для чорнобильців – це реалізація їхнього права на соціальний захист, це їхнє право, а не пільга”, – наголосив він.
Співголова Харківської правозахисної групи зазначив, що сьогодні над кожним суддею “дамокловим мечем висить” загроза подання заяви до Вищої ради юстиції про порушення ним присяги та подальшого звільнення, що робить суддів слухняними та сліпими виконавцями чужої волі. “Навіть судді Верховного Суду, відомі та шановані, мають по два-три такі подання. Понад 800 суддів звільнилися з посади в такій ситуації”, – повідомив Є.Захаров.
Він звернув увагу на те, що в останніх двох щорічних доповідях “Права людини в Україні” з’явився додатковий пункт щодо політичних переслідувань, яких до цього в Україні, за його словами, практично не було. “Це не було тим явищем, про яке треба було говорити окремо. А сьогодні це доконаний факт, визнаний і в Україні, і скрізь за її межами”, – пояснив правозахисник.
Є.Захаров також зазначив, що в релігійній політиці Української держави є певні моменти, які дуже насторожують і можуть вирости в майбутні загрози і порушення прав релігійних громад. “Наприклад, нещодавнє рішення міської ради Сімферополя про відмову в наданні земельної ділянки під будівництво храму УПЦ-КП при тому, що на тій самій сесії шість земельних ділянок було виділено для УПЦ (МП). Питання про те, що є церкви улюблені, а є церкви-ізгої, залишається. Причому це питання має виразну регіональну специфіку: в одних регіонах влада благоволить одним церквам, а в інших – іншим”, – наголосив він.
У свою чергу президент міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Страда – Україна” Катерина Левченко заявила, що питання захисту прав жінок, прав дітей, насильства в сім’ї та торгівлі людьми для держави є “маргінальними”. “Ці сфери прав людини в державній політиці є абсолютно маргінальними. Вони завжди були маргінальними, але з 2010 року вони взагалі маргіналізувалися повністю”, – зазначила вона.
Правозахисник вказала на відсутність понад рік уповноваженого органу влади із реалізації політики захисту прав громадян. Вона нагадала, що відбулася ліквідація Міністерства у справах сім’ї, молоді і спорту, і немає змін у положенні про Міністерство соціальної політики.
К.Левченко наголосила, що державні органи пропонують ухвалювати дискримінаційні законодавчі акти. “Наприклад, МВС ухвалило розпорядження і наказ, згідно з якими обмежило доступ жінок до відомчих вишів. У 2012 році існують законодавчі ініціативи щодо введення податку на бездітність, спроба обмежити користування репродуктивними технологіями жінкам віком після 49 років і тим, хто не перебуває в шлюбі”, – додала вона.
Експерт звернула увагу також на обмеження або відсутність фінансування для реалізації політики захисту прав людини в Україні. “Тобто, в державі немає коштів на підтримку кризових центрів, створення спеціальних притулків для постраждалих від насильства і торгівлі людьми. Хоча в 2011 році було ухвалено рішення про переспрямування коштів місцевих бюджетів на фінансування програм, пов’язаних з Євро-2012, а саме з місцевих бюджетів, згідно з нашим законодавством, мають фінансуватися такі установи”, – пояснила вона.
За словами К.Левченко, в українському суспільстві є проблема з розумінням того, що насильство в сім’ї – це не лише прояв традиційної форми життя, а й порушення прав людини.
У підготовці звіту “Права людини в Україні-2011” брали участь понад 50 громадських організацій, більше ніж 80 експертів правозахисної сфери. Це сьомий звіт поспіль, починаючи з 2004 року (у 2008-2009 роках був консолідований звіт за обидва роки).

0

0

Комментарии закрыты.

↑ Наверх ↑

aRuma бесплатная регистрация в каталогахтендерный кредит
Доставка грузов